Популярні новини



загрузка...
Сьогодні Дата   

Плата за землю, як місцевий податок

Переглядів: 2941 Коментарів: 0
загрузка...
Плата за землю, як місцевий податок Закон України від 28.12.2018 № 71-VIII«Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі – Закон №71) змінив порядок оподаткування земельних ділянок. Плата за землю, як складова податку на майно, включена до переліку місцевих податків.

Особливістю є те, що місцеві податки встановлюються рішеннями сільських, селищних та міських рад. При цьому плата за землю, є обов’язковою для встановлення місцевими радами.

У рішеннях про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково має визначатись об’єкт оподаткування, платник, розмір ставки, податковий період, пільги та інші обов’язкові елементи, визначені статтею 7 Податкового кодексу з дотриманням встановлених для відповідного місцевого податку чи збору критеріїв.

Копія рішення про встановлення місцевих податків та зборів в десятиденний строк з дня його оприлюднення надсилається до відповідного контролюючого органу.

Водночас відповідний орган місцевого самоврядування в обов’язковому порядку має офіційно оприлюднити таке рішення до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування відповідних місцевих податків та зборів або змін. В іншому разі норми таких рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

На випадок, якщо місцеві ради не приймають рішення про встановлення обов’язкових місцевих податків, то Законом № 71 передбачена окрема норма, яка визначає, що до прийняття рішення органу місцевого самоврядування такі податки повинні справлятись відповідно до норм Податкового кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю – за ставками, що діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується її застосування.

З іншого боку, змінами передбачено, що органи місцевого самоврядування рішення щодо ставок земельного податку мають надати відповідному контролюючому органу до 25 грудня року, що передує звітному.

Важливо зазначити, що пунктом 4 Закону №71 рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону (опублікований у газеті «Голос України» № 254 (6004) 31 грудня 2018 року) прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2018 році: податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єктів нежитлової нерухомості; податку на майно в частині транспортного податку; акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Одночасно цим же пунктом визначено, що в 2018 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Як бачимо, до вказаного переліку місцевих податків, рекомендованих до встановлення радами на 2018 рік, плата за землю не включена. Враховуючи прийняті норми чинного законодавства, очевидним є те, що для плати за землю залишається загальний порядок щодо застосування рішень по її запровадженню, а органи місцевого самоврядування можуть диференціювати та затверджувати ставки земельного податку лише на 2016 рік.

Однак не виключено, що деякі місцеві ради приймуть рішення про встановлення на 2018 рік ставок земельного податку в межах граничних розмірів нових ставок, які можливо необхідно буде застосовувати при розрахунку суми податку на цей рік.

Важливим є те, що до прийняття Закону № 71 плата за землю належала до загальнодержавних податків і ставки податку встановлювались виключно Податковим кодексом України.

Законом № 71 не лише надано право органам місцевого самоврядування встановлювати ставки земельного податку в межах граничного розміру, а й підвищено верхню межу ставок податку для всіх категорій земель, крім сільськогосподарських угідь, в три рази. При цьому скасовано ряд спеціальних ставок податку, які були встановлені для окремих категорій земель, – земель сільськогосподарського призначення, житлового фонду, садівницьких товариств, земельних ділянок під господарськими будівлями і спорудами сільськогосподарських та водогосподарських підприємств, земель залізниць та гірничодобувних підприємств тощо.

Одночасно для суб’єктів господарювання, які мають земельні ділянки в постійному користуванні, але згідно із Земельним кодексом не можуть мати їх на такому праві, максимальна ставка збільшена до 12 відсотків від нормативної грошової оцінки, тобто до рівня максимального граничного розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Це, з одного боку, є стимулом у переоформленні ними прав на земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства, а з іншого – значно збільшує податкове навантаження.

Тому органи місцевого самоврядування до встановлення диференційованих ставок земельного податку мають підійти виважено, врахувавши особливості ставок, які були встановлені для окремих категорій земельних ділянок в залежності від цільового призначення земель.

Не менш актуальним є питання пільгового оподаткування земельними ділянками, оскільки з 1 січня 2018 року суттєво скорочено перелік пільг по земельному податку, в тому числі і для закладів, установ та організацій, спеціалізованих санаторіїв для реабілітації хворих, військових формувань, утворених відповідно до законів України, Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У переліку пільг по земельному податку для юридичних осіб залишились лише громадські організації інвалідів України, їх санаторно-курортні, оздоровчі заклади, реабілітаційні установи, засновані ними підприємства та організації при дотриманні відповідних критеріїв, а також бази олімпійської та параолімпійської підготовки і суб’єкти космічної діяльності – за переліками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Скасувавши майже всі пільги по земельному податку для юридичних осіб, тим самим розширено повноваження місцевих рад щодо встановлення пільг із цього податку своїми рішеннями.

При цьому існують неузгодженості норм законодавства при наданні таких пільг. З одного боку, як визначено п.п. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 розділу І «Перехідні положення» Податкового кодексу, сільським, селищним, міським радам не дозволяється звільняти окремих юридичних та фізичних осіб – підприємців і фізичних осіб від сплати таких податків та зборів, відповідно і від земельного податку.

Разом з тим, враховуючи норму п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу, місцевим радам надано право своїми рішеннями звільняти від сплати земельного податку юридичних та/або фізичних осіб.

Очевидним є те, що норма вимагає законодавчого врегулювання. Тому сподіваємось, що органи місцевого самоврядування при прийнятті рішень щодо надання пільг із земельного податку саме на 2018 рік мають бути виваженими і об’єктивними, надавати їх обґрунтовано, з урахуванням пільг, які діяли до 1 січня 2018.
загрузка...
Джерело:buhgalter911.com

Категорія: Новини



X
Будьте в курсі поповнення нових документів та фінансово-бухгалтерських новин